Основний напрям: сенсорний розвиток малюків (колір, форма, величина навколишніх предметів, їх призначення та взаємозв'язки).
Ранній вік (2-3 рік життя), по визнанню фахівців усього світу, – це найважливіший період у житті людини. Саме в цей час відбувається народження особистості. Так у чому ж його винятковість? У період раннього дитинства зароджується самосвідомість дитини. Після 1,5-2-х років діти починають впізнавати себе у дзеркалі, на фотографіях. Впізнавання себе – це елементарна, первинна форма самосвідомості. Пізніше, дитина від називання себе в третій особі, або по імені, переходить до вживання займенника “Я” стосовно себе.
Провідна діяльність дітей цього віку – предметно-маніпулятивна гра.
У даний період психіка дитини влаштована так, що їй необхідні багаторазові повторення тих самих дій. При цьому вона щораз переконується у своїх можливостях і насолоджується самою вправою. Потреба в самостійних діях настільки велика, що вчені назвали період другого року життя (особливо після 1 року 6 місяців) віком „Я – сам!”.
Якщо дитину позбавити цієї активної взаємодії з навколишнім світом, вона не тільки почне відставати розумово, але і назавжди втратить почуття причетності до нього, втратить бажання пізнавати нове. Байдужість веде за собою духовні лінощі. Так губляться раціональні зерна раннього трудового розвитку людини, що повинні бути „посіяні” уже на другому році життя, у ту сприятливу пору, коли в дітей самою природою яскраво позначена потреба в дії, а відсутність її задоволення граничить із кризою в поведінці.
Шановні батьки, пам’ятайте, що, позбавлене самостійності в діях із предметами, маля починає вередувати, не підкорятися дорослому, протестувати усією своєю істотою. Так з'являється негативне явище – дитяча нервовість.
Найважливішим етапом у розвитку самосвідомості є третій рік життя, коли формується особистісне новоутворення – “гордість за досягнення”.
Це новоутворення яскраво виражається в прагненні фіксувати результати своєї діяльності, демонструвати свої успіхи дорослому. Це пов’язане з тим, що під впливом дорослого дитина дедалі частіше звертає увагу на результат своїх дій. Вона починає прагнути досягнути бажаного результату. Сам процес дії ще не дуже важливий для неї, а результат не є досконалим, проте в будь-якій діяльності дитина прагне здобути такий результат, як і дорослий. Відбувається переміщення акценту в предметній діяльності з процесу на результат, який стає регулятором дій дитини.
Без належного схвалення “успіхи” дитини значною мірою втрачають для неї свою цінність, а радісні переживання з цього приводу затьмарюються. Негативне чи байдуже ставлення з боку дорослого спонукає дитину з подвоєною енергією добиватися уваги й позитивної оцінки. У дітей з’являється почуття самолюбства, що виявляється в підвищеній образливості й чутливості до невизнання їхніх досягнень дорослими, в емоційних вибухах.
Емоційне життя маленької дитини, її почуття, перші радості і засмучення повинні стати предметом пильної уваги дорослих. Позитивні емоції, що переживає маленька дитина, уміло виконуючи дію, неодмінно повинні заохочуватися дорослими. Малюк буде відчувати емоційне задоволення тільки в тому випадку, якщо він сам виконає якісь дії, а не тоді, коли дорослі, вважаючи, що він малий і безпомічний, зроблять усе за нього.
Не слід вимагати від дитини того, що вона не в змозі зрозуміти й зробити. Часті заборони, покарання за незначні витівки призводять до того, що дитина стає замкнутою або агресивною.
Діти тонко відчувають емоційний стан батьків. Не дивуйтеся, якщо побачите: поганий настрій мами передався дитині. Малюк буде примхливий, плаксивий, неспокійний. Так само він реагує й на сварки між батьками, на їхні рухи, тон голосу, крики.
Одночасно відбуваються зміни в ставленні дитини до дорослого в процесі предметної діяльності: дитина бачить дорослого, що діє з предметами, і бачить себе – з’являється потреба бути таким як дорослий, виконувати такі ж дії, як він. Для задоволення цих потреб (бути як дорослий, бути самостійним), дитина не має ні психічних, ні фізичних можливостей. Ці потреби не можуть задовольнятися і в спільній з дорослим діяльності.
Виникає суперечність між потребами дитини і системою стосунків між нею та дорослим. Ця суперечність розв’язується шляхом зміни соціальної ситуації розвитку й переході до ігрової діяльності, що задовольняє цю потребу дитини.
Трирічний вік називається критичним перехідним періодом від перед дошкільного до дошкільного віку. Він характерний для дитини усвідомленням власного “Я”, появою “Я-сам” та нового ставлення до себе. Дитина починає ставитися до однолітка, як до рівного собі суб’єкта. Відбуваються якісні зміни в психіці малюка: досягає розквіту мовлення дитини, він залюбки спілкується з іншими людьми, розвивається допитливість (період “чомучок”).
Якщо дорослі “не помічають” у дитини тенденції самостійно задовольняти бажання, продовжують “не помічати” її прагнення бути незалежною, зберігають старий тип стосунків, обмежують активність, свободу дитини, тоді можуть виникнути власне кризові прояви – негативізм, упертість, свавілля, знецінення вимог дорослих, бунт-протест, норовливість.
Отже, внутрішня перебудова в дитині трирічного віку відбувається в зоні соціальних відношень: дитина починає мотивувати свої вчинки не змістом самої ситуації, а стосунками з іншими людьми. Суттєво змінюється позиція дитини по відношенню до оточуючих людей, найчастіше проявляючись в актах незалежної поведінки по відношенню до того, про що її просять.
У період кризи дитина в дуже короткий термін змінюється в цілому. ЇЇ розвиток набуває бурхливого характеру. Дитина немов би “випадає з-під педагогічного впливу”, знижується темп просування вперед, на перший погляд дитина не стільки набуває, скільки втрачає з накопиченого раніше.
Але за будь-яким негативним симптомом прихований позитивний зміст, який готує дитину до переходу на новий, вищий рівень особистісного розвитку.
Це треба пам’ятати!